Запорукою проведення успішних реформ в Україні є врахування досвіду країн, яким в короткі часові рамки вдалося провести ефективні і швидкі зміни в певних сферах життя суспільства. При цьому успішне запозичення іноземного досвіду передбачає визначення того, в якій мірі він може бути використаний саме в українських умовах. Серед країн, історія позитивних змін яких може бути показовою для України, варто виділити США періоду «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта, ФРН в перші два десятиліття після закінчення Другої Світової Війни, Японію з середини 50-их до 1973 р., Польщу та Грузію.

«Новий курс» Ф.Д. Рузвельта

Про «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта часто люблять розповідати українські політики, як тільки розпочинаються розмови про вихід України з кризи. Однак досягнення «Нового курсу» слід сприймати досить обережно. Адже історики та економісти обґрунтовано доводять, що вихід США з Великої Депресії відбувся не завдяки «Новому кусу», а початку Другої Світової Війни, внаслідок якої держава була вимушена здійснювати замовлення на виробництво військової продукції. В кінцевому підсумку, це призвело до збільшення загального обсягу виробництва.
Разом з тим, повністю заперечувати досягнення «Нового курсу» при виході США з Великої Депресії також навряд чи можна. В цьому відношенні Україна повинна використати декілька важливих уроків.
1) Основою «Нового курсу» стала економічна теорія Дж.М. Кейнса, яка заперечувала традиційний ліберальний підхід до невтручання держави в економічні процеси. Навпаки, держава, особливо в умовах кризи, повинна приймати активну участь у регулюванні економіки. Така участь, в тому числі, проявляється в створенні безпосередньо державою нових робочих місць. Так, в США в 1934 р. на громадських роботах з будівництва автомобільних доріг та інших об’єктів інфраструктури працювало 5 млн. осіб при загальній чисельності населення США близько 120 млн. Одна з цілей, яка ставилася при створенні робочих місць, підняття купівельної спроможності громадян. Кожний працюючий, отримуючи заробітну плату, природно її витрачав, купуючи необхідне. А це означало, що збільшувалася потреба у виробництві товарів. Таким чином, держава безпосередньо створюючи нові робочі місця, опосередковано стимулює до появи нових робочих місць вже у приватному секторі економіки.
2) Ще один важливий урок для України з «Нового кусу» — це ідеологічна складова реформ. В дитинстві мені якось довелося дивитися документальний фільм 30-их років, вироблений в США. Так от, спочатку при перегляді, я, навіть, подумав, що це радянський фільм. Така ж музика, велика кількість молодих людей, працюючих з ентузіазмом на лісозаготівлі. Та наступні титри мене все ж переконали, що фільм стосується США.
Пізніше, читаючи про «Новий курс», неодноразово звертав увагу, яка велика увага приділялася в ЗМІ навіть не стільки самій сутності реформ, як бажанню переконати американців, що «Новий курс» дозволить викарабкатися американцям. Відтак роль інформаційної складової реформ важко переоцінити.

ФРН після закінчення Другої Світової Війни до середини 60-их

ФРН, так само як і Україна, перебувала в надзвичайно складних умовах. Розірвані економічні зв’язки всередині країни, зруйнована інфраструктура, як наслідок, об’єм промислового виробництва складав третю частину від довоєнного показника. Проте, вже на середину 50-их рівень виробництва більше, ніж в 2 рази, перевищував цифри 1936 року.
Разом з тим, лінійне використання досвіду Німеччини неможливе. Річ у тому, що одним з основних факторів німецького економічного дива було залучення близько 10 млн. осіб трудових емігрантів з Югославії, Туреччини та Італії. Дешева робоча сила призводила до невеликої собівартості виробленої продукції, в результаті чого конкурентоздатність на зовнішніх ринках підвищувалася, що забезпечувало збільшення експорту виробленої в Німеччині продукції. Зрозуміло, що в нинішніх українських умовах такі дії і неможливі, і навряд чи були б доцільними.
В той же час, досвід Німеччини може бути корисний в наступному.
1) У ФРН була використана економічна модель вільної конкуренції з елементами державного регулювання. Показово, що прийняття такої моделі було вимушеним кроком, після того як виключно ринкові засоби не допомогли стабілізувати економіку післявоєнної Німеччини. Підтвердженням вагомої ролі держави у регулюванні економічних процесів є зроблена в 50-ті роки ХХ століття ставка на будівництво, так званого, соціального житла. Як результат, в першій половині 60-их років Німеччина вийшла на перше місце за будівництвом житла. Фінансування такого соціального будівництва протягом 1950-1962 р.р. склало 65 млрд. марок. Частина коштів склали приватні інвестиції, однак суттєвий внесок у будівництво здійснювався і безпосередньо державою. До речі, необхідність побудови нового житла обумовлювалася, в тому числі, і великою кількістю біженців. Аналогії тут очевидні.
2) Велику роль у розвитку післявоєнної ФРН відіграв план Маршала. Отримана за цим планом допомога йшла виключно на модернізацію економіки та впровадження нових технологій. Простіше кажучи, німці за планом Маршала отримували вудочку, якою далі вже самі вчилися ловити рибу. Це убезпечило Німеччину від можливості паразитування за рахунок кредитів. Протилежним прикладом може бути як раз Греція, яка звикла отримувати рибу.
3) Одним з пріоритетних напрямків економічної політики був розвиток автомобілебудування та виробництво побутової техніки. Достатньо згадати, що одним з символів Німеччини 50-их років став народний автомобіль «Жук».
4) Не менш важливе значення відіграло і жорстке антимонопольне законодавство, яке покликане було забезпечити ринкові механізми в низці сфер економіки.

Японія в період з середини 50 років. ХХ століття до 1973 р.

Безумовно слід зважати, що одним з важливих аспектів японського економічного дива була заборона витрачати кошти на військову сферу. Іншим важливим чинником успіху японської економіки стала ментальність японців, основою якого є колосальна працездатність.
Разом з тим, окремі заходи можуть бути ефективними і в українських умовах, адже рівень вирибництва Японії після Другої Світової війни склав лише 20 % від довоєнних показників.
1) Одним з ключових кроків економічних реформ став розпуск холдингів, які традиційно мали монопольне становище в усіх галузях економіки. Після демонополізації економіки, японська економіка поступово почала переводитися на класичні ринкові механізми функціонування.
2) Не менш важливу роль у підйомі японської економіки відіграло жорстке обмеження експорту капіталу, який допускався лише за умови, якщо він сприяв експорту японських товарів чи ввезенню сировини і не погіршував ефективність грошово-кредитної політики. При цьому також встановлювалися максимально допустимі розміри експорту капіталу. Таким чином, збільшувався рівень внутрішніх інвестицій та частково вирішувалася проблема платіжного балансу. З часом, по мірі зменшення проблем з платіжним балансом, сфера експорту капіталу була лібералізована.
3) Так само, як і в післявоєнній Німеччині, в Японії визначалися пріоритетні напрями промисловості. Інвестиції, насамперед, спрямовувалися в розвиток нових технологій. При цьому часто японці не видумували велосипед, а просто купували ліцензії на виробництво товарів. Інколи справа доходила до відвертого промислового шпіонажу, на що неодноразово скаржилися американські та німецькі компанії.

Грузія

Грузинські реформи розглядаються нашими політиками ледве як не найкращий зразок для наслідування. Втім, є кілька принципових застережень, які необхідно враховувати при аналізі можливості застосування грузинської моделі реформ.
1) Грузія – країна, з населенням і територією неспівмірною з Україною. Здійснення реформ в невеликих країнах відбувається значно простіше.
2) Чи не найголовнішою умовою успішного проведення реформ в Грузії стала фінансова допомога. Сума цієї допомоги для України, зважаючи на різницю в території та населенні, еквівалентна 200 млрд. доларів. Зрозуміло, що Україні таких грошей ніхто не виділятиме.
3) Про успішність реформ можна вести мову лише після їх завершення, коли їх здобутки стають дійсно очевидними. Грузинський досвід в багатьох сферах є достатньо сирим. А тому, лише з плином часу можна буде дати йому об’єктивну оцінку.
Разом з тим, що варто запозичити Україні, то це та рішучість, або як стало прийнято говорити нині, політична воля, з якою грузинське керівництво почало процес реформ. Найбільш вдалою при цьому залишається реформа правоохоронних органів. Втім, знову ж таки слід зважати на розміри Грузії, які сприяли швидкому проведенню цієї реформи, та надану фінансову допомогу для її реалізації.

Польща

Польща є тією країною, яка чи не найбільш подібна до України з точки зору території, чисельності населення та отриманої в спадок від комуністичного минулого системи управління. Однак, польський рецепт шокової терапії не може бути використаний в Україні. По-перше, з Польщі на початку 90-их було списано 50% зовнішніх зобов’язань (що складало близько 20 млрд. дол.), натомість міжнародні кредитні установи не демонструють такої готовності щодо України. По-друге, шокова терапія завжди боляче сприймається суспільством. Попри соціальну напруженість на початку 90-их, рівень больового порогу польського суспільства був значно менше, ніж нині в Україні. Після будь-яких соціальних потрясінь готовність населення терпіти дії держави, які призводять на першому етапі до погіршення рівня життя населення, фактично є мінімальною. До того ж, у Польщі не було іншого виходу, крім проведення шокової терапії. Рівень інфляції у 1989 р. склав 640% (!), що не можна порівняти з сьогоднішніми показниками в Україні. До речі, сам Лєшек Бальцерович вказує, що в Україні немає необхідності в шоковій терапії. По-третє, вагому роль у вдалому проведенні реформ зіграла ринкова психологія самих поляків. Українська ж ментальність на сьогодні дещо відрізняється.
Разом з тим, для України корисна історія реформи місцевого самоврядування. Фактично Польща єдина країна на європейському континенті, досвід якої в цій сфері може бути використаний Україною, зважаючи на подібність у розмірах території, чисельності населення та загальновизнаності її успішності на європейському континенті.
Ще один важливий урок з польського досвіду полягає у тому, кому саме було доручено проведення цих реформ. Персоніфікація реформ – важливий чинник їхньої успішності. Перетвореннями в економіці займався Л. Бальцарович, а ідеологом реформ місцевого самоврядування став Є.Регульський. Обидва професійними політиками не були. Однак будучу науковцями, мали чітке розуміння і бачення того, що саме необхідно змінювати і як це робити. Цікаво, що на питання до Бальцаровича, чи вважає він, що заслуговує він на Нобелівську премію, він спокійно відповів, що нічого нового не винаходив, а просто використав давно відомі, прописні істини економічної теорії.

Завершуючи короткий аналіз історії найбільш відомих реформ сучасності, видається можливим обговорити доцільність здійснення наступних кроків в Україні, перелік яких, втім, не є вичерпним.

1) Боротьба з монополіями, що забезпечить становлення цін за принципами ринкової економіки та повинно справити стимулюючий ефект для всієї економіки;
2) будівництво житла для переселенців, в тому числі, шляхом створення окремих нових міст на базі так званих «мертвих» міст і містечок. Приклад Славутичу засвідчує таку можливість. Необхідність забезпечення таких міст (2-3) інфраструктурою також буде призводити до виникнення нових робочих місць;
3) обмеження експорту (вивозу) капіталу, що має забезпечити приток внутрішніх інвестицій в економіку;
4) встановлення пріоритетних напрямів промисловості, насамперед, автомобілебудування та налагодження виробництва побутової техніки;
5) залучення кредитів та інвестицій повинно бути спрямовано, насамперед, на модернізацію виробничих можливостей;
5) поступове зменшення податкового тягаря, що автоматично означає підвищення купівельної спроможності населення та збільшення обсягу попиту. В умовах ринкової економіки це призводить до збільшення обсягів виробництва. Адже виробник збільшує виробництво, реагуючи на можливість отримання додаткового прибутку за рахунок збільшення попиту;
7) Поліцейська реформа за прикладом Грузії;
8) Реформа місцевого самоврядування на основі досвіду Польщі.

sylalyudey.org

————————————————————————————————————————–